#(Не)вдома. Відеографка Суспільне Суми Марина Селегень — про переїзд до Івано-Франківська та власний благодійний проєкт
Відеографка Суспільне Суми Марина Селегень опинилась серед тих українок, які змушені були залишити свої домівки через повномасштабне вторгнення росії в Україну. У місті Івано-Франківськ вона започаткувала проєкт #(Не)вдома — робить безкоштовні фотосесії для сімей, що тікають від війни.
Про благодійний проєкт, життя не вдома, вплив війни на творчість та світогляд — у інтерв`ю Марини Селегень для Суспільного.
Яким був ваш переїзд до Івано-Франківська?
— Я переїхала за тиждень до 24 лютого. Для цього було багато причин, серед яких і новини про плани агресора. Не вірила, що буде війна. Яка війна у 21 столітті у центрі Європи? Але чоловік наполягав на переїзді і зрештою вмовив мене поїхати на один місяць, як у відпустку. Тож велика війна застала нас вже не вдома. Ми вже мали орендовану квартиру і згодом змогли приймати у ній друзів, які виїздили із зони бойових дій.
Якими були перші тижні і місяці далеко від Сум?
— Спочатку було дуже важко. Всі навколо одразу стали працювати над тим, щоб наблизити перемогу, а я мусила доглядати мою маленьку дитину, постійно бути поряд з нею. Важко відчувати, що я нічим не можу бути корисною країні.
Взагалі перші два місяці в мені щось ніби зламалося, і брати до рук фотоапарат було важко. Якщо раніше я йшла вулицею і бачила красиві двері, красиву будівлю чи дерево, завжди хотілось передати це у фото, уявляла, кого там можна сфотографувати, як це можна обіграти. З початком повномасштабної війни це зникло, я взагалі не брала до рук камеру.
Читайте також: «Працював і як журналіст, і як волонтер-рятувальник», — спецкор Суспільне Суми у місті Охтирка.
Як виникла ідея проєкту #Невдома?
— З часом зрозуміла, що все ж потреба у мені і у фотографіях є, і вирішила створити проєкт, який об’єднує фотографію, допомогу та спілкування між людьми.
Спочатку на фотосесіях ми багато спілкувалися про пережите — була потреба проговорити свої емоції і у мене, і у багатьох людей, що переїхали з рідних місць. Згодом спілкування за кавою переросло в сімейні прогулянки. З часом я вирішила не говорити з людьми про війну. Хочу відволікти їх від негативних думок, щоб по завершенню фотосесії хоча б на деякий час лишалось відчуття спокою. Це наче симуляція нормального життя.
Це і стало основною метою проєкту?
— Головна мета — поповнювати сімейні альбоми новими фотографіями. Хочеться щоб у сімей, у дітей, які сюди приїхали, були якісь приємні згадки про дитинство. Попри всі складнощі, ми все одно переживаємо позитивні моменти – ходимо на прогулянки зі своїми дітьми, бачимо чарівні заходи сонця.
Відволікти людей від війни — це завдання номер два.
Чи багато охочих долучитись до таких фотосесій?
— Перші, хто долучився — це сумчани. Проєкт стартував на початку травня з посту-запрошення у соцмережах, де моїми друзями були переважно сумчани. Потім інформація поширилась — стали звертатися сім`ї з інших регіонів. Це люди з усієї України: з Херсонщиниі, Харкова й Харківщини, з Миколаєва та Маріуполя. У всіх дуже різні історії: дехто виїхав з окупованих територій просто у піжамах, хтось поїхав, коли у місті не лишалось їжі, чиїхось будинків вже не існує. Багатьох учасників проєкту війна зачепила нещадно. Хочу думати, що фотосесії хоч якось їм допомагають. На багатьох знімках люди посміхаються, і за фото не можна здогадатися, як багато вони пережили. Це говорить про силу українців. Вірю, що після перемоги України вони повернуться у свої рідні регіони разом із моїми фото.
Як п`ять місяців повномасштабної війни вплинули на вашу творчість, що змінилося?
— Насамперед змінилося моє ставлення до роботи на зйомці і до роботи після зйомок, на етапі обробки фото. У творчому плані я стала сміливішою: раніше намагалась вгадати, які кадри й кольори сподобаються клієнтам, а тепер обираю ті, що подобаються мені. Життя таке коротке і таке швидкоплинне, ми маємо не так багато часу й ніколи не знаємо, коли він завершиться. Тому треба робити те, що ти вважаєш крутим.
Читайте також: «Дуже часто має значення не те, що сказала людина, а як вона це сказала», — спецкор Суспільне Суми Олександр Соломко
Які ще зміни помітили у собі під впливом останніх 5 місяців?
— У мене враження, що моє життя просто вкрали — вкрали друзів, дім, улюблене місто. Я більше почала цінувати зустрічі з близькими, знайомими, просто з людьми, з якими дивишся в один бік. Наприклад, раніше, якщо я мала роботу чи якісь плани, і з’явилась можливість з кимось зустрітися, то я обирала плани. Зараз я відкладаю все, щоб зустрітися з людиною. Всі роз’їхались, і в якийсь момент я пошкодувала, що не договорила з важливими для мене людьми, не допила з ними кави, не допрогулювалась. І я почала це цінувати.
Стала ще більше захоплюватись українцями. Повністю відмовилась від російської мови. До 24 лютого у побуті, з друзями я говорила російською, зараз усвідомила, що це було неправильним. Хочеться відмежуватись від усього російського і підтримати все українське. Навіть коли купую товари, то обираю українських виробників.
Суспільне Мовлення — найбільше незалежне медіа в Україні, до якого входять загальнонаціональні телеканали Перший та Суспільне Культура й канали Суспільного радіо (Українське Радіо, Радіо Промінь, Радіо Культура), а також 24 регіональні телерадіокомпанії.
У Сумській області — це телеканал Суспільне Суми та Українське Радіо Суми.
Дивитись і слухати Суспільне Суми онлайн можна на сайті.
Оперативні новини шукайте на діджитал-платформах:
Фото: Марина Селегень
Фото Марини Селегень - Анна Іванкова